Беручи участь у богослужінні, людина є частиною конкретної церковної громади, із членами якої з’єднана узами Христової любові. Разом із цим християнин усвідомлює себе частиною Церкви, вчення котрої, що сповідується кожним вірним, і молитовний досвід нерозривно пов’язані з досвідом богослов’я. Цим досвідом великих мислителів та богословів, життям подвижників і мучеників керується людство й Церква. Нарешті, всі знаходять свій сенс у тому факті, що вірний у своїй причетності до Церкви відчуває свою причетність до нетлінного Тіла Христового, яким є Церква, і, долучаючись до цього Тіла, долучається до вічності, якій не властиві й зовсім не характерні жодні земні розділення.
Навчальна дисципліна «Літургічне богослов’я», яка сформувалася в Київській духовній академії у напрямі вивчення історії та богослов’я давніх анафор, виробила свою концепцію завдяки працям багаторічного викладача цієї дисципліни проф. І. Ю. Михалка. У продовження його справи з вивчення історичного розвитку давніх літургій складено цей навчальний посібник, що вміщає в собі весь доступний на сьогодні матеріал із наукових статей, досліджень і праць за темами лекцій.
У тексті роботи наводиться особистий авторський переклад літургійних термінів і текстів давніх анафор, зроблений виключно для кращого засвоювання матеріалу.