Пасія. Послідування божественних Страстей Христових

Слово "пасія" походить від латинського "passio", що означає - "страждання" (церковно-слов'янською - "пристрасть"). Так називаються особливі служби, що звершуються Великим постом. Пасії зобов'язані своєю назвою тому, що їхній чин складено з піснеспівів Страсної седмиці, читання євангельських оповідань про Страсті Христові, а також, іноді, акафіста Страстям Господнім або Хресту і повчання про спасительне значення викупних страждань Христових.

Свій початок пасії отримали на Заході, де вони являли собою драматичне зображення Хресних страждань Христа Спасителя. Читання євангельського оповідання про страждання Господа супроводжувалося музикою і свого роду драматичною виставою: слова Христа виконував один священик-співак, слова первосвященика - інший, текст про події - третій; значне місце приділяли хору; усе дійство виконували у відповідному вбранні.

У XVIII столітті завдяки Йогану Себастіану Баху пасія набуває поширення також і в церквах Реформації, де вона набула характеру величних хоралів, що їх виконувала вся громада вірних із музичним супроводом. 

У Руській Православній Церкві пасії вперше з'являються у XVII столітті на південному заході Русі. Можна припустити, що питання про введення пасій у богослужбову практику було запропоновано до соборного розгляду настоятелем Києво-Печерської Лаври архімандритом Петром Могилою (1596-1646) на Київському Соборі 1629 року за відомого ревнителя Православ'я митрополита Київського Іова Борецького (†1631). 1632 року архімандрит Петро Могила стає Київським митрополитом, і пасії в південно-західному краї починають звершуватися повсюдно. 

1702 року чин пасії вперше було надруковано за розпорядженням архімандрита Києво-Печерської Лаври Іоасафа Кроковського наприкінці Кольорової Тріоді, як додаток до богослужбового Уставу. Наприкінці опису чину було сказано: «Сия вся воспоминаются по совету, а не по повелению, яже вся под разсуждение Церкве Святыя Православный подаются». Згідно з цим послідуванням, пасія відбувається в чині малого повечір'я в п'ятницю ввечері. 

Після молитов «Нескверная, Неблазная...», «И даждь нам, Владыко...» лик співає на «Слава, и ныне» стихиру Великого П'ятка - «Тебе, Одеющагося светом, яко ризою...»; у цей час відчиняються царські врата, виноситься на середину храму і покладається на аналої Святе Євангеліє, і відбувається повне кадіння храму: Євангеліє навкруги, вівтар, іконостас і ті, хто моляться, а потім увесь храм і Євангеліє «точию сопреди». Після закінчення стихири читається покладене Євангеліє. Після прочитання Євангелія - стихира Великої Суботи«Приидйте, ублажим Иосифа приснопамятнаго...». Потім виголошується проповідь, після якої - тропарі "Помилуй нас, Господи...", вигук «Слава Тебе, Христе Боже...» і звичайне закінчення малого повечір'я.

З 1-ї чверті XX століття пасії набувають широкого поширення і в інших єпархіях Російської Православної Церкви. Пасії приурочувалися до перших чотирьох п'ятниць Великого посту і відбувалися у вечір цих п'ятниць, наприкінці великого або малого повечір'я, за вищевикладеним чином. Саме так описує чин пасії протоієрей Костянтин Нікольський у своєму «Пособии к изучению Устава богослужения Православной Церкви» (изд. 7-е: СПб., 1907. С. 585, прим. 1).
З ХIХ століття існує й інша богослужбова практика спогаду Страстей Христових в інший день, окрім Великого П'ятка.

Так, святитель Інокентій, архієпископ Херсонський і Таврійський, склав службу з акафістом Божественним Страстям Христовим, що видавалася неодноразово. Ця служба, ймовірно, могла використовуватися під час служіння молебного співу з акафістом або ж для келійного читання. Крім того, у багатьох храмах Великим постом заведено читати акафіст Страстям Христовим, з додаванням євангельської розповіді, замість того акафіста, який зазвичай читають на парафії в один із седмичних днів.

Зі сказаного видно, що чин пасії відбувається, найчастіше, за усталеною місцевою практикою.

Отже, з викладеного можна бачити, що пасія отримала в Православній Церкві новий характер, відмінний від того, який вона мала в Західній Церкві. У нас це вже не духовна драма або ораторія з переважанням музичного елемента, а церковна послідовність з відмінними ознаками православного богослужбового чину. Це видання, підготовлене на основі сучасної літургійної практики, покликане впорядкувати звершення цього чину на парафіях. Однак пасія все ж не є уставним богослужінням, і настоятель може вирішувати, звершувати таку службу чи ні, і яким чином звершувати. Пасія, як молитовне згадування про страждання Спасителя, що випереджає кілька разів упродовж Великого посту священні спогади Великої П'ятниці, разом з усіма іншими церковними богослужіннями веде нас через шлях Святої Чотиридесятниці до седмиці Страстей Христових і Його Славного Воскресіння.